Щоденники Тараса Прокрутка зображення заголовка

Екологічна акція біля гори Хом’як на полонині Бараня

Схоже, що проведення екологічних акцій у Карпатах наприкінці вересня перетворюється у добру традицію – вісімнадцятого вересня, рівно за рік опісля попереднього зачищення полонини Бараня, знову було зібрано волонтерів для цієї незвичної українським туристам справи. Цього разу, завдяки минулорічному досвіду та кращій організації, їх кількість вдалося збільшити до 17-ти, що насправді є досить непоганим результатом.

Згідно початкових планів, планувалося провести прибирання на Чорногірському хребті поблизу озера Несамовите та вершини гори Говерла, але за тиждень до визначеної дати надійшла інформація про те, що там занадто мало роботи для такої великої групи і тому вирішили пройтися перевіреними місцями – завершити розпочату роботу в районі полонини Хом’яків на схилі однойменної гори.

Одразу ж відзначу – пізніше виявилося, що роботи і поблизу Говерли було б вдосталь, але “після бою кулаками не махають”.

Так трапилося, що за 2011 рік ми вже втретє відвідували цей район, тому чітко уявляли що саме потрібно робити. Як наслідок – огранізаційна складова була на висоті. Проте, всім волонтерам відомо, що в цій справі головне – люди. Тому, краще сказати декілька слів про учасників. Минулорічний варіант із залученням нових людей через оголошення на спеціалізованих форумах у мережі Інтернет показав себе як не надто дієздатний і цього року, паралельно, було задіяне агітування серед друзів та знайомих, яке принесло непогані результати. Мабуть, все ж таки, простіше переконати друзів піти на прогулянку з користю, аніж незнайомих людей у тому, що вони повинні тратити вільний час на суспільно корисну працю. Приємно відзначити, що наша невеличка команда розширилася до міжнародних масштабів – на участь у акції люб’язно погодився доброволець Корпусу Миру США – Шон Вільямс.

 

Приємно було те, що за рік, який минув від попередньої акції, кількість сміття зросла несуттєво, а це означає, що при регулярному щорічному прибиранні ця територія може бути по-справжньому чистою. Та і є сподівання на те, що коли не буде велетенських куп залишків людської діяльності, то відпочиваючі більше замислюватимуться над тим варто смітити чи ні.

Вже майже традиційно для туристичного сезону 2011 року пощастило із погодою – вихідні видалися, по-справжньому, теплими та сонячними. Ранкове свіже повітря підбадьорювало на підйомі, а сонечко пригрівало під час обіднього привалу. Це було казкове задоволення, враховуючи щоденні дощі протягом попередніх майже двох тижнів. Особливе враження було у першачків, які ще не знали наскільки різко погода може змінюватися у горах.

Повертаючись до роботи – логіка підказує, чим більше людей виконує заздалегідь визначену її кількість, тим легшою вона буде. Тому, опісля відносно крутого, частково “в лоб”, обходячи траверси, підйому сам процес очищення території видався легким та коротким – 10 хвилин підготовки із розкладанням, бутербродами та чаєм та буквально година роботи і ось – можна фотографуватися на фоні гори мішків. У самому процесі нічого романтичного не бачу, тому розписувати не буду. Хіба, відзначу вкрай низьку культуру “туристів”, які у купи із сміттям хіба гроші не кидають, а так то все, що Душа забажає знаходилося. Хоча ні, стоп, був таки і один польський грош. Отака от романтика…

 

Швидко впоравшись із місією, отримали серйозний запас для відпочинку, який провели на полонині Хом’яків. Тут виявилася найкумедніша наша особливість – любов до екзотичної їжі в горах. Стіл накрили, наче на весілля – закуски було на будь-який смак. А набивши черево, можна і позагорати на сонечку…

Був із нами іще один неочікуваний турист – безіменний песик, розмірами із невеличкого бичка, який прив’язався до одного із колег по дорозі. На диво, добре та приємне створіння.

 

Але настав час залишити це чудове місце та рушити із здобутками до цивілізації з її високими технологіями переробки відходів. Це, безумовно, найкумедніший та найважчий етап. Враховуючи різношерстя вмісту мішків та їх об’єм, було три способи перенести це добро із точки “А” у точку “Б”: прив’язати до рюкзака, нести в руках, волочити по землі. Та жоден із них не дає бажаного комфорту пересування. Тому, донизу котилися хто як міг – із розбалансованими рюкзаками, з яких у різні сторони стирчали кінці тари, мішками із нашвидкоруч в’язаними ручками в руках та веселими жартами. А найбільшою бідою при транспортуванні була бита склотара, яка постійно намагалася кудись втекти і пробивала мішки у найнеочікуваніших місцях. Це ледь не призвело до “міжнародного конфлікту” – нашому другу Шону гострим шматком скла порізало ногу. Та все минулося і, врешті, усі живі та здорові таки добралися точки зустрічі із нашим транспортом.

 

Окреме спасибі щирим людям на КПП в урочищі Гук які, дізнавшись про ціль нашого візиту, дозволили безоплатно здійснити в’їзд на територію.

Отак, трохи втомлених та веселих, нас повезли назад у міста де, не задумуючись про проблеми легень нашої планети, живуть та працюють міль’ярди людей. Хочеться аби більше із них прокинулися від сну, перестали бути сірою масою і лише цифрами у статистиці та зробили бодай маленьке зусилля, щоб передати красу незайманих просторів своїм нащадкам.

От, власне, й усе. Любіть та бережіть природу і вона віддячить вам за це чистим повітрям, зеленими лісами, синім небом і чистими ріками!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *