Не завжди для того, щоб отримати задоволення від виходу на природу потрібно здійснювати далекі подорожі, підкорювати високі вершини чи відвідувати екстремальні місця – іноді краса ховається зовсім близько. У цьому я мав згоду пересвідчитися влітку минулого року, відвідавши територію Вижницького національного природного парку, що знаходиться у Чернівецькій області.
Розташований він дуже зручно – з будь-якої його точки можна добратися до цивілізації усього за декілька годин але, не зважаючи на це, на його території розміщено чимало цікавих та мальовничих куточків.
Сама ідея відвідати парк народилася в процесі роздумів над тим, де можна цікаво провести вихідні, не витрачаючи при цьому багато сил та коштів. Здійснити, такий собі, виїзд на шашлики із невеличкою пішою прогулянкою. І, мушу визнати, що реалізовано цю ідею було на вищому рівні.
Мандрівка почалася із автобусного вокзалу міста Вижниця. На відстані декількох кілометрів звідти лежить симпатичне село Виженка, через яке пролягає дорога на перевал Німчич, який, власне, знаходиться уже на території ВНПП. Забігаючи вперед, скажу, що ця місцина настільки мені сподобалася, що буквально за тиждень повернувся туди знову, щоб відпочити від міста. Але тоді, перевал був лише початковою точкою подорожі. Тому, успішно заправившись морозивом, ми стартували.
Дорогою до перевалу можна зустріти місцевого “тотема”. Особливо сильне враження він справляє у жаркий літній день, коли йдучи під палючим Сонцем, розумієш наскільки ж справді важлива у нашому житті вода. На щастя, її тут вдосталь – через декількасот метрів починається урочище Лужки, по якому протікає мальовнича річечка, а у декількох кілометрах глибше розташоване мінеральне джерело, яких всього декілька у Європі. Місцеві жителі називають його Залізним за велику кількість заліза у воді.
Якщо ж, на роздоріжжі неподалік тотему, звернути праворуч, то можна вийти на перевал Німчич. Тут розташована невеличка турбаза і лижний спуск, із вершини якого відкривається незабутній вид на води Черемошу…
Із цього перевалу піднімаємося на невеличкий хребет, йдучи котрим у південно-східному напрямку, вийдемо до природної пам’ятки – протятого каміння. Це нагромадження скель та дерев, котрі вростають у них корінням. Місце настільки заворожує, що побачивши його важко стриматися, щоб не залізти на верхівку. Ще б пак, – прохолодна тінь дерев угорі і дрібні струмочки у низині, а посередині величаве каміння. Неймовірне видовище, яке достойне того, щоб бути одним із обов’язкових до відвідин у Карпатах місць.
Біля найвідомішої та однієї з найбільших із скель – Соколиного ока – влаштоване місце для стоянки, яке успішно було понівечене горе-туристами та скелелазами. Жалюгідне видовище – вода у струмку неподалік, і та стала непридатною до вживання, а безліч бляшанок та поліетилену, мимохідь, більше нагадує сміттєзвалище, аніж парк.
Далі, рухаємося південніше… Спускатися доводиться струмком, який зараз у глибину має ледве двадцять сантиметрів, але за тиждень до того, під час повені зносив цілі дерева, тому деінде потрібно добряче постаратися, щоб пролізти крізь густе гілля та стовбури. Струмок впадає у невелику річечку, і тут починаються яскраво виражені сліди діяльності людей у вигляді засипаних порогів, вирубаних галявин, доріг, розбитих колесами та слідів гусениць на камінні посеред води. Попри річечку, можна побачити декілька невеликих водоспадів, які теж є пам’ятками ВНПП.
У цій частині парку, на відміну від протятого каміння, через складний рельєф і обрубки дерев важко знайти хороше місце для стоянки, тому ми прямуємо майже до самого села Розтоки та зупиняємося буквально перед першим будинком. На щастя, його мешканці не були проти нашого сусідства на одну ніч і люб’язно дозволили нам переночувати неподалік. Єдине чим ми змогли їм віддячити – це відсутністю слідів свого перебування, що ми із задоволенням і зробили.
Дорога від місця стоянки йде у західному напрямку прямо до вод Черемошу, на трасу Вижниця – Путила і займає цей шлях буквально 15 хвилин. Наприкінці села є джерело з чистою водою, де можна поповнити свої запаси. Добратися до Вижниці звідтіля можна знову ж таки через перевал Німчич, або дорогою, попри Черемош. Нам пощастило і буквально за декілька хвилин від того моменту, як вийшли на дорогу нас наздогнала маршрутка із Путили, тому було вирішено заощадити сили, натомість, провівши час вже у самому місті.
Таким чином, уже в обід ми були на автовокзалі і, придбавши по морозиву в сусідньому магазинчику, пішли насолоджуватися теплим сонечком на місцевий пляж. Судячи із поглядів відпочиваючих ми із своїми набитими майже по 100 літрів рюкзаками виглядали досить дивно, але це не завадило знайти більш-менш вільний край берега та з насолодою відпочити біля води. Таким чином, вдалося за два дні побувати і в горах, і “на воді”, і насолодитися красою природніх чудес – від чого ми були страшенно вдоволені.
Трек подорожі:
Більше фотографій можна переглянути у альбомі на PicasaWeb.