Чи любите Ви високі гори, зелені ліси та широкі степи так, як люблять їх герої сьогоднішньої моєї розповіді?.. Думаю над цим питанням варто задуматися кожному із вас, дорогі читачі.
Сьогодні мова піде про волонтерів які роблять геройську справу – очищають для нас та наших нащадків Карпатські краєвиди. Дев’ятнадцятого вересня мені випав шанс особисто бачити роботу цієї групи – п’ятеро молодих хлопців та дівчат, не зважаючи на звичні для гірської місцевості дощ, вітер і туман, абсолютно безкоштовно робили те, за що більшість не взялася б навіть за гроші. Вони робили це заради нас із вами, заради того, щоб кожен, хто навідується в гори міг бачити зелену траву, а не пластикові пляшки і брудний папір.
Але облишмо пафосні вислови, і повернемося до реальності. Кожен, хто йде в похід, тим чи іншим чином завдає шкоди природі і потрібно це чітко усвідомлювати. Що ж робити – так вже склалося, що ми є “паразитами” на нашій власній планеті. Але, це зовсім не означає, що можна байдуже відноситися до питань охорони навколишнього середовища і ще більше обтяжувати і без того непросту ситуацію із екологією. Чи задумувалися ви колись над тим куди викинути квиток із тролейбуса чи автобуса після поїздки? А може обгортку від жуйки, чи недопалок цигарки? Для 90% наших співгромадян це риторичні запитання – під ноги, куди ж іще!.. А дарма… На сміттєзвалищі ж бо жити не хоче ніхто.
Нехай у місті ця проблема вирішується двірниками, але у горах, де “кожен (відповідає) сам за себе” нíкому буде “підтирати одне місце” і сміття залишиться там, де його кинули. Яке на тиждень, а яке і на тисячі років, поки не розкладеться. Яскравим тому прикладом є сучасні океани: здавалося б, при тому, що вони покривають більше двох третин поверхні планети місця вистачить для всіх і всього. Але не для сміття – уже зараз, тих, хто подорожує між континентами на океанських лайнерах зустрічає не чиста вода і багатий морський світ, а звалища, розміром більші за деякі країни. І те, що в горах ситуація поки не настільки страшна – це далеко не заслуга людства, просто вони більш захищені природою і не дають так просто до себе підступитися. Хоча, якщо поглянути на популярні українські маршрути, як от на вершину Говерли, то не важко уявити що нас чекає.
Сподіваюся, що кожен, як і та молодь, з якою я мав щастя познайомитися, задумається над своїм майбутнім і зробить бодай щось корисне для нашої чудової природи.
І насамкінець, я не закликаю усіх братися за віники і бігти прибирати сусідній двір чи полонину, а лише прошу подбати про те, щоб, перш за все, ваші власні діти отримали шанс любуватися такими ж краєвидами, як і ми. Думайте, що робите із сміттям.